Юлія Тимошенко: лідер, який думає про те, що буде після революції. The Independent

Шон Уокер

21 березня 2011

Старовинний годинник в кутку кімнати відбиває третю годину, відкриваються двері, і в кімнату заходить людина із найбільш впізнаваною зачіскою у Східній Європі. Це – Юлія Тимошенко, колишній Прем’єр-міністр України та, можливо, її майбутній Президент. Тимошенко довелось пройти довгий шлях з моменту здобуття Україною незалежності 20 років тому: від бізнесвумен до газового олігарха, а потім до лідера революції, Прем’єр-міністра і тепер знову лідера опозиції, проти якого цього разу висунуто кримінальні звинувачення.

У час, коли увага світу прикута до надзвичайних повстань у арабських країнах, у Тимошенко є декілька порад для протестувальників. Вона каже, що вона оптимістично ставиться до шансів будь-якої країни, в якій люди є достатньо сміливими, щоб вийти на вулиці та боротись за власну свободу.

"Якщо не існує чесних виборів та жодної можливості притягнути владу до відповідальності, тоді так, я за акції протесту, - говорить вона. – Але самої революції недостатньо. Позбавитись від влади – це лише частина проблеми. Або, радше, це створення нових проблем".

І вона добре про це знає. В 2004 вона була одним із лідерів Помаранчевої революції, хаотичного, однак безкровного повстання в Україні, яке призвело до повторних виборів та витіснило кремлівського кандидата у президенти та представника "старої гвардії" Віктора Януковича, на користь якого було сфальсифіковане початкове голосування. Тимошенко об’єднала свої сили з Віктором Ющенком та перемогла Януковича, створивши прогресивний тандем, який збирав натовпи. Вони були дивовижною парою, прямо зі сторінок якоїсь казки – він з обличчям, спотвореним внаслідок спроби отруєння, яку могли скоїти його опоненти, і вона зі своєю косою принцеси, заточеної у башті. Колишній Президент України Леонід Кучма, який підтримував Януковича, підкорився вимогам натовпу щодо нових виборів, на яких чесно переміг Ющенко. Він зробив Тимошенко своїм Прем’єр-міністром.

Був час, як і в арабському світі, коли здавалось, що у колишніх радянських країнах влада народу змете стару, корумповану гвардію. Після падіння комунізму тут з’явилось багато лідерів. У Грузії молодий і харизматичний Михаїл Саакашвілі вже прийшов до влади завдяки Революції Троянд, поваливши останнього міністра закордонних справ Радянського Союзу та тодішнього грузинського президента Едуарда Шеварднадзе. А потім відбулась Помаранчева революція. За нею – більш шалена киргизька Революція Тюльпанів. Здавалось, такий хід подій вже не зупинити: революціям навіть давали імена ще до того, як вони відбувались, наприклад "Джинсова революція" в Білорусі, яка так і не сталась. І хоча апатичне населення Росії ніколи не виявляло бажання приєднатись до цього руху, Кремль взявся за створення зловісних молодіжних угруповань типу "Наші", завданням яких було стати піхотою контрреволюції, якщо Росія випадково підчепить Помаранчеву лихоманку.

Але не все сталося в Україні так, як було заплановано. Альянс між Ющенком і Тимошенко невдовзі розвалився, а її прем’єрство протривало менше року. Для Москви її націоналізм та популізм стали уособленням всього того, що зневажав Кремль у "кольорових революціях". Було поновлено ордер на її арешт за діяльність у 1990-х роках, що означало, що вона не мала змоги їздити до Росії. Діючий депутат російського парламенту навіть зняв порнографічний фільм під назвою "Юлія", в якому схожа на неї дівчина пустувала у сауні з двійником ще одного об’єкта ненависті Кремля, Саакашвілі. Ці двоє балакали у ліжку про те, що наказав їм зробити Буш.

У 2007 вона повернулась на прем’єрську посаду. Політичне життя в країні вирувало: відкриті дебати на телебаченні та бійки у парламенті, однак економічне становище погіршувалось. Москва, яка тепер ненавиділа націоналізм Ющенка, почала визнавати Тимошенко своєї найкращою надією для переговорів; звинувачення проти неї було знято, і вона полетіла до Москви, щоб домовитись про ціну на газ з Володимиром Путіним, який пізніше заявив, що йому було "комфортно" мати з нею справу. Але фінансова криза тяжко вдарила по Україні, і на останніх виборах Янукович переміг Тимошенко лише з 3 відсотками переваги. Всі сходяться на тому, що при Януковичі Україна почала відчутно регресувати. Він продемонстрував, що не є маріонеткою Кремля, як його колись називали, та спробував запровадити зовнішню політику, яка відновлює хороші відносини з Москвою, просуваючи одночасно європейську інтеграцію. Однак, медіа свободи було урізано, а корупція на високому рівні процвітає.

"Влада стала цинічною, їхня основна мета – збагатитись, - говорить Тимошенко. – Дивлячись телебачення, багато українців відчувають, що їх перенесли назад у часі… у якесь брежнєвське минуле". Тимошенко була бізнесвумен, яка, як вважається, заробила свої статки у 1990-х. Однак, коли вона пішла у політику, з нею відбулась трансформація: вона почала розмовляти українською та повністю змінила свій імідж. Її зачіска стала, мабуть, основним елементом старанного "ребрендингу", її довгі коси було перетворено на біляву косу, яка принесла їй славу. Це – незвичайна зачіска: прямий пробор, волосся зачесане назад і якимось чином заплетене навколо голови у косу, що нагадує оберемок колосся та німби, зображені на іконах православних святих. Коли вона вперше з’явилась з косою на публіці, одразу почали ходити припущення, що вона є несправжньою. Тому на одній із прес-конференцій Тимошенко розплела косу, щоб довести її автентичність.

Її кабінет не дуже в’яжеться з її особистістю: темно-зелені шпалери та статечні меблі з червоного дерева. Але не вона обирала декор. Проте книги тут – її; тут їх небагато, але їхні назви є дуже промовистими. Поряд з біографіями Маргарет Тетчер і Мадлейн Олбрайт можна побачити твори Миколи Гоголя. Він був сатириком влади і бюрократії 19 століття, який народився в Україні, і, безумовно, смакував би абсурдність політичної системи в сьогоднішній Україні та Росії.

Олбрайт і Тетчер – два політичні ідоли Тимошенко; на почесному місці стоїть фотографія Тимошенко з колишнім британським Прем’єр-міністром, зроблена під час їхньої зустрічі у 2007.

Сьогодні проти Тимошенко порушено справу за нецільове використання державних коштів під час її прем’єрства; інші члени її уряду вже знаходяться у в’язниці. Вона каже, що ці звинувачення є політично-вмотивованими, висунутими за наказом Януковича. "В Україні існує думка, що всі політики є однаково корумпованими, - розповідає вона. – Але Янукович довів, що це не так. У них були всі органи влади, які перевірили кожний папірець, підписаний мною, та кожну копійку, яку я витратила, і що вони знайшли? Два звинувачення у нецільовому використанні, обидва з яких є… фальшивими".

Однак, не зважаючи на те, що уряд Януковича не користується широкою підтримкою народу, ніхто не поспішає розпочинати революцію. "Це правда, що після розчарування Помаранчевої революції люди не вірять у революції так, як у інших країнах, - вважає вона. – Нам необхідно думати про те, що відбуватиметься після революції та зміни влади".

Українська прокуратура призупинила дію підписки про невиїзд, взятої з Тимошенко минулого року, і завтра вона поїде до Брюсселя, де візьме участь у Саміті блоку європейський лідерів, включаючи Ніколя Саркозі і Ангелу Меркель. Отже, чи думає вона, що стане наступним Президентом України на виборах 2015 року або навіть раніше? Вона зітхає. "Чесно, я не думаю про те, де я буду через декілька років. Я думаю про те, де буде моя країна, - говорить вона твердо. – Чи зможемо ми зберегти нашу незалежність; чи зможемо ми стати повноцінним членом європейської родини? Де буду я, має другорядне значення".

Почути щось подібне від людини, чиєю кар’єрою рухали особисті амбіції, є, щонайменше, непереконливо.

Наступний Президент?
Народилась: Дніпропетровськ, Україна, 1960
Родина: одружена з Олександром Тимошенком, бізнесменом. Мають дочку Євгенію, яка одружена з хеві-метал музикантом з Лідсу.
Освіта: кандидат наук з економіки
Кар’єра: Економіст на Дніпропетровському машинобудівному заводі - 1984; генеральний директор групи "Український бензин" - 1991; президент Єдиних енергетичних систем України – 1995; обрана до парламенту – 1996; обрана лідером партії "Батьківщина", призначена віце-прем’єр-міністром – 1999; очолила Помаранчеву революцію разом з Віктором Ющенком – 2004; призначена Прем’єр-міністром України – 2005, звільнена через дев’ять місяців; знову стає Прем’єр-міністром у 2007; програла на президентських виборах Віктору Януковичу в 2010.